Тукліпси чи контакти? А що обирете ви?

Коли дерева були великими, а ми ходили пішки під стіл, нам не спадало на думку питання, чому педалі такі, які вони є. Навіщо в них стільки отворів та чому катафоти зроблені зйомними? Ці помаранчеві штуки майже завжди кріпляться на дві пластикові шпильки і якщо вже через тиждень вони не відламалися, рано радіти. Попереду ще один тиждень, протягом якого катафот обов'язково загубиться десь у високій траві, залишивши дві зяючі дірки в торці педалі. Педаль втратить баланс та буде провисати однією стороною, поки ви не відламаєте другий катафот, оголивши ще два отвори на протилежній стороні.

Ці отвори там не просто так. І катафоти посаджені на конусні шпильки теж не дарма. Передбачається, що ви захочете встановити на педалі тукліпси. Ми не маємо точної статистики під рукою, але метод "пальцем в небо" гарантує, що 95% педалей-топталок у світі сумісні з тукліпсами.

Що таке тукліпси і для чого вони потрібні?

Тукліпси — це пластикові або металеві клітки, які фіксують носок стопи на педалях. Тукліпси використовувались до кінця 80 років минулого сторіччя професіональними велогонщиками, поки винахід компанії Look не почав витісняти такі педалі з інвентаря професійних шосейних команд.

Частота обертання педалей називається каденсом. У любителів каденс низький (60 об/хв та нижче), у спортсменів високий (90 об/хв та вище). Іноді під час спринту спортсмени розвивають швидкість до 70 км/год, та в залежності від того, на якій передачі здійснюється прискорення, каденс на короткий час може сягати приголомшливих 170 обертів на хвилину. При каденсі більше 120 обертів неможливо утримати ноги на педалях: стопа ковзає по платформі і атлет втрачає можливість розвинути більшу швидкість. Тукліпси запобігають цьому простим способом: носок стопи упирається в клітку, а ремінець запобігає поперечному люфту щиколотки. Завдяки цьому, ноги у тукліпсах фіксуються міцно.

Така фіксація корисна не тільки для спринту. Цикл обертання ділиться на дві частини: активну фазу та фазу відпочинку. Коли ви тиснете на педаль, друга нога відпочиває — це половина циклу. Тукліпси дозволяють здійснювати так зване "колове педалювання", коли атлет докладає додаткове зусилля у фазі відпочинку. Таким чином, обертання педалей здійснюється одночасно двома ногами. Це дозволяє ефективно підтримувати високу середню швидкість.

Шип посередині допомагає перегорнути педаль з кліткою на себе.

Є у тукліпсів і негативні сторони. Перелічимо їх та розберемо, в чому вони проявляються.

1. В тукліпси складно встібнутися.

Щоб просто сісти на велосипед та поїхати, потрібно виконати цілу послідовність дій. У переважній більшості випадків, педалі-топталки мають дві робочі сторони. Встановлення тукліпсів автоматично робить їх односторонніми, адже зайва вага тягне педаль вниз. Через великі габарити, у перегорнутому положенні тукліпси дістають до асфальту. Спершу потрібно накинути клітку на носок — для цього на торці педалі є спеціальний шип трикутної або трапецієподібної форми. Чіпляєте його передньою частиною підошви, перегортаєте педаль на себе та різким рухом вперед просовуєте стопу у клітку. Якщо тукліпси обладнані ремінцями, треба нахилитись, щоб рукою підтягнути їх на обох ногах. Всі ці дії потребують певного часу на звикання та відпрацювання техніки, бо вдається все це не з першого разу.

2. Коли ремінець туго затягнутий, моментально вистібнутись з тукліпсів неможливо. Це погрожує небезпекою при падіннях, адже ноги залишаються пристібнутими до велосипеда.

Історія велоспорту знає не один десяток випадків, подібних до інциденту з датським гонщиком Єспером Скіббі на Турі Фландрії.

Єспер сходив у відомий підйом Коппенберг по бруківці. Слідом за ним їхало авто організатора. Швидкість руху була невисокою, тому водій дозволив собі наблизитися майже впритул до спортсмена. На вузькій дорозі не було вільного простору для здійснення обгону, тож авто продовжувало триматися впритул до заднього колеса Єспера. Як раптом він впав. Його ноги залишились пристібнутими до педалей, а водій не встиг загальмувати. Машина переїхала правою стороною обидва колеса велосипеда, що поклало кінець історії тукліпсів у професійному спорті та допомогло компанії Look просунути на ринок новітній продукт — контактні педалі. На щастя, ноги Єспера залишилися неураженними, але дні тукліпсів у шосейному спорті дійшли свого кінця.

Контактні педалі вирішують обидві дані проблеми. В них легко встібуватись, а у разі падіння, шип на підошві автоматично звільнює ногу. Ця система настільки сподобалась спортсменам, що вже у 1987 році весь пелотон їздив на контактних педалях, за виключенням відомого ірландця Стефена Роуча.

Але вони також не ідеальні. Для контактних педалей потрібно спеціальне взуття, адже контактний шип повинен бути міцно прикручений до підошви. Через це шосейне взуття взагалі не призначене для ходьби: на них дуже слизько, пластмасовий шип швидко стирається об асфальт. Хоча багато моделей МТБ-взуття для контактних педалей дозволяють нормально ходити, є багато причин, чому деякі люди не хочуть переходити зі звичайних "топталок" на контакти. Головна з них — ортопедична.

Якщо людина страждає на артрит, їй складно підібрати зручну пару взуття. Ортопедичні устілки допомагають не у кожному випадку. А оскільки спортивне взуття з карбоновою підошвою взагалі ніколи не розношується, період незручності, коли повсякденне взуття адаптується до форми ніг, з карбоновими туфлями не закінчується ніколи. Жорсткі туфлі для людей з артритом перетворюються на знаряддя тортур.

Якщо вершник не тільки багато їздить, а й багато ходить, йому не зручно використовувати взуття для контактних педалей. Тому, наприклад, тукліпси часто можна зустріти на велосипедах кур'єрів.

Можливість користуватись повсякденним взуттям на велосипеді — це головна причина, чому тукліпси не зникли повністю. У цьому їх головна перевага над контактними педалями.

Тукліпси люблять туристи-байкпекери для довгих автономних подорожей. Вони допомагають звільнитися від потреби концентруватися на правильній техніці педалювання, яка при довгих переїздах стає додатковим фактором психологічної втоми.

Що стосується технічних рішень, існують два види тукліпсів: гоночні та звичайні.

Професійні педалі з тукліпсами Shimano PD-6207. Тримають залізно. На жаль, а може й на щастя, відійшли у історію.

Гоночні тукліпси потребують спеціальних педалей трикутної форми та взуття з жорсткою підошвою, до якої прикручується пластикова платформа з глибокою канавкою в її задній частині. У робочому положенні платформа спирається канавкою на задній борт педалі. На звичайні топталки гоночні тукліпси прикрутити не можна. Фактично, це напівконтактні педалі, тільки без пружинного механізму. Перевага такої системи в тому, що нога фіксується в ній намертво, не допускаючи ніякого люфту. У той же час, це одночасно й найбільший її недолік, адже у разі небезпеки на вас чекає повторення історії з Єспером Скіббі. У гоночних тукліпсів змінюється кут атаки та налаштовується довжина виліту. Роликовий механізм дозволяє затягнути ремінець одним рухом.

Такі педалі більше не випускаються. Якщо ви знайдете їх на вторинному ринку та спробуєте встановити на велосипед, подбайте про пошук відповідного шипа. Шип сумісний з сучасними шосейними туфлями SPD-SL. Не намагайтеся кататися на таких педалях у кросівках, чи того гірше — в кедах. Повірте, це дуже боляче. Відчуття, ніби задній борт педалі ріже стопу ножем.

Звичайні тукліпси. Їх можна встановити майже на будь-які педалі, але на відміну від професійної напівконтактної системи, у них відсутні будь-які налаштування.

Звичайні тукліпси можна встановити на 95% всіх педалей у світі. Вони кріпляться у ті самі отвори для катафотів, з яких почалася дана стаття. В таких тукліпсах відсутнє налаштування виліту, тому якщо ви любите натискати на педалі носочком стопи, шукайте клітки маленького розміру. Так само, як і взуття, їх також слід підбирати під розмір своєї ноги. Розміри кліток обмежують вибір взуття. Товсті зимові черевики, на жаль, в них не помістяться, а ось будь-яке інше взуття — на ваш смак. Застібки на ремінцях працюють по-різному: є так звані "крокодили", є роликові, аналогічні професійним. Найзручніші з них — роликові. Зазвичай, вони зустрічаються на шкіряних ремінцях. Крокодили частіше зустрічаються на ремінцях з нейлону.

Матеріал клітки майже ні на що не впливає. Якщо у вас пластмасові тукліпси, та ви маєте звичку чіпляти педалями за різні перешкоди, перевіряйте їх на тріщини час від часу. Зазвичай, клітки зроблені з в'язкого пластику, який добре протистоїть появі ударних тріщин, але іноді не витримує і цей матеріал. У сталевих моделей часто обсипається хром на місцях вигину. Хром — це твердий метал, тому він починає кришитися через еластичну деформацію м'якої сталі, на яку нанесений. З цим треба тільки змиритися.

Для топталок існують так звані "стрепи" — ремінці на липучці Velcro на всю ширину педалей. Тукліпси для них не потрібні. Для встібування в стрепи не потрібно підлаштовувати натяжіння, що дуже подобається фіксерам.

Тукліпси — це дуже просте та дешеве рішення, яке не потребує сервісу та майже ніколи не доставляє проблем. Єдине, на що слід звернути увагу при виборі — перевірте посадкову ширину отвору збоку педалі. Існують педалі як під одинарний ремінець, так і під подвійний. І не прогадайте з розміром клітки. Різне взуття по-різному впливає на положення стопи на педалі, особливо, якщо ви любите обирати взуття на пів-розміру більше.